«У МИСТЕЦТВІ НЕМАЄ ЗАКОНІВ, КОЖЕН МИТЕЦЬ ТВОРИТЬ ЇХ САМ»!

 Є постаті, які викликають подив, захоплення, інтерес. Серед них цікава, творча і неординарна особистість – Микола Солонер. Молодий, проте уже знаний і досвідчений скульптор. На жаль, творить свої шедеври у далекій Англії, проте не забуває про Україну, рідне місто Тернопіль…Цікава зустріч (1).jpg

Навчався в Челсі та у Кенсінгтонському коледжі мистецтв – на відділенні скульптури. Його твори експонувалися у багатьох знаних музеях та галереях Англії, зокрема, у Музеї Вікторії та Альберта, в галереї Opera Gallerry в Лондоні. Схвально прийняли твори М.Солонера і у Національній Академії мистецтв України в Києві. Вдруге тернополяни знайомилися з новою експозицією творів пана Миколи у краєзнавчому музеї, по що розповів на сторінках «Вільного життя» фотохудожник Василь Бурма «Скульптурний дивосвіт Миколи Солонера» («ВЖ», 24 червня 2015 року в рубриці «Світ нашої духовності»).

Пригадую погожий грудневий день. Тернополяни, не поспішаючи, прогулюються Театральним майданом, а я із заслуженим художником України Євгеном Удіним біля пам’ятного місця зустрічі у Тернополі – тристороннього годинника, серед перехожих намагаємося виокремити того, хто поглядом шукає саме нас, поспішає на зустріч.

– Ти його впізнаєш! – впевнено каже Євген Тимофійович.

Намагаюся пригадати уже знайоме обличчя скульптора, яке побачила у соціальних мережах. Ідучи на зустріч трішки підготувалася – разом із п.Удіним переглянули роботи М.Солонера, обмінялися із художником першими враженнями. Правда, були дещо заінтриговані стилем роботи, своєрідним баченням образу людини колишнім тернополянином. Усі секрети творчості запланували розкрити за чашечкою кави.

І ось перед нами красивий, статний, впевнений у собі, років сорока чоловік. Ми разом ідемо в улюблене місце відпочинку Євгена Удіна – Львівську майстерню шоколаду.

Знайомство із гостем було дещо незвичним, адже одразу після привітання я почула фразу: «Який у Вас гарний кулон!» і зрозуміла, що сумувати не доведеться. Безперечно, погляд митця впав на цікаву золоту прикрасу, адже він скульптор, на що ж найперше йому звертати увагу, як не на оригінальну форму побаченого?

Спілкування давалося легко і просто. Близько двох годин запитань і відповідей пролетіли, наче одна мить. Із розповіді пана Миколи ми дізналися, що любов до творчості проявилася у нього ще в ранньому дитинстві. Змалку любив казки, історії про Англію. Завжди йому хотілося подорожувати, побувати у далекій північній країні.

– Чому ж ви переїхали а Англію, адже вдома і рідні стіни допомагають?

Довго не думаючи, наш співрозмовник пояснив:

– У непрості для України 90-і перспектив для розвитку у місті  не було. Це були складні роки для художників, скульпторів. Бажання побачити іншу країну, відкрити себе спонукало покинути Тернопіль.  У 1996 році у

21-ому віці переїхав у Лондон, де зміг розвинути свій талант, реалізуватися як скульптор. Тому свій переїзд у туманний альбіон вважаю не заробітчанським, а мистецьким.  У рідне місто приїжджаю кожних два роки перед Новим роком. Тут проживають найдорожчі для мене люди – мої батьки. Щоразу радію, коли потрапляю в атмосферу домашнього затишку і тепла. Найчастіше буваю у Тернополі взимку. Проте два роки тому приїжджав влітку! Неможливо словами передати мого захоплення рідним містом! Воно так змінюється, розквітає на очах! Але найбільше мене вразили люди – веселі, привітні, красиві!

– Як-то кажуть: «У рідному краї і серце співає!» погоджуюся із новим знайомим!

Розглянули більше сотні фотографій із зображенням скульптур Миколи Солонера. Вони нагадують японські нецки – маленькі символічні вирізьблені фігурки, які робляться в основному із слонової кістки, дерева тощо. У давнину ці невеличкі статуетки японці використовували для прикріплення ключів, гаманця до пояса кімоно, як ґудзик,  брелок, а також нецки служили іще застібкою чи прикрасою в японському одязі.   У 19 столітті вони набули самостійного мистецького значення як особлива порцеляна і кераміка для чайної церемонії. Нецке є своєрідною візитівкою мистецтва Японії. Чим заможнішим був володар нецке, тим коштовнішим міг бути матеріал і тим талановитішим був майстер, що його виготовив. Тому одне нецке могло коштувати навіть кілька тисяч долларів.

Ознайомившись із традиційними принципами створення нецків, Микола Солонер не копіював їх, а винайшов свій стиль, свою манеру передачі образу людини, де «головує емоційний стан – радість, гнів, смуток, сміх, горе…» Ви запитаєте, як цього досягти? Відповідь у його творах, у невеличких скульптурних роботах майстра.

– Ваші творіння не схожі на будь-які інші, вони унікальні і самобутні.

– Скульптури передають мої емоції, мій стан в той момент, у той день, коли я їх творив. Вони показують з одного боку сум матеріального світу, те, як складно бути скульптором. Матеріальний світ тисне на нього з усіх сторін – деколи буває йому тяжко і непросто,  але з іншого боку  – він творить, він щасливий, поринає у свій маленький, зовсім інший світ, коли заходить у свою студію. Зроблені скульптури, як мої діти. У них передано мій настрій, те, що я думаю, відчуваю, те, що в мене на душі. Тому роботи  тристоронні, де кожна сторона передає іншу емоцію.

– У Ваших скульптурах органічно поєднується форма і зміст. Потрібно бути мистецтвознавцем, щоб дати аналіз вашим роботам!

– Кожна фігурка складається з різних форм. Інколи з дуже простих. Якщо поверну готову скульптуру іншим боком, часто бачу те, що зовсім не розраховував побачити перед тим, як починав робити. Вкладаю у кожну  фігурку такий зміст, щоб людина, котра розглядатиме її з різних боків, задумалася, зрозуміла задум автора, побачила щось позитивне, світле…  Скульптуру  потрібно «бачити», відчувати.  Кожна моя робота не схожа одна на одну. Це як відбитки пальців у людей.

 Що лежить в основі творінь – реальні речі чи фантастика?

 – Мої скульптури – це те, чого немає в житті, це плід моєї уяви і фантазії. А для мене фантазія – безмежна річ.

– Що Вас надихає і стимулює до роботи?

– Саме мистецтво! Воно для мене, як ріка, що має різні витоки. Коли я творю, я живу, я дихаю!

– Скільки часу витрачаєте на виготовлення однієї скульптури?

– Усе залежить від настрою і складності виробу. Де більше емоцій, робота робиться дуже швидко, щоб стигнути їх правильно передати. Одну скульптуру можна зробити навіть за декілька хвилин, якщо мої емоції просто зашкалюють!

– Тож яким має бути Ваш емоційний стан, щоб творилося легко, з натхненням?

– Люблю робити скульптури, коли у мене гарний настрій. Він передається у виробі. Людина дивиться на скульптуру, і у неї піднімається настрій, хоч вона інколи навіть не може пояснити чому саме!

  З чого ви починаєте свою роботу?

– Починаю з маленького малюнка. Роблю його у трьох вимірах. Потім починаю роботу над скульптурою. Тому кожна із трьох сторін скульптури може виступати як окреме, не схоже одне на одне творіння, що передає різний емоційний стан.

У Миколи Солонера неймовірно багато аркушів із графічними рисунками його робіт. Кольорові олівці пан Микола використовує для створення головного образу. Його персонажів прикрашають авторські орнаментально-декоративні візерунки, які ще більше підкреслюють  і розкривають суть задуму автора. Пластика його скульптур кожен раз дивує  він сміливо використовує кубізм, розчленяючи голову на об’ємні фрагменти і збирає їх в єдине ціле, «більше керуючись підкіркою головного мозку, ніж логічним мисленням». Квадратні аркуші з графічними роботами розміром 32х32см об’єднані в емоційну кольорову серію ставлять більше питань, ніж розповідають нам про наміри автора. Відчувається, що в графіці він шукає пластичні ходи своєї майбутньої емоційної скульптури.

 Як саме називається представлена Вами серія робіт? Ми помітили, що кожних два роки у Вас роботи іншого напрямку.

– Саме так. Два роки тому на виставці у краєзнавчому музеї я представляв цикл робіт, де фігурки символізували тварин, що давало відчуття руху. Працював саме у цьому стилі, мене це захоплювало, подобалося. Серію робіт я створював близько 2-3 років. Потім вирішив плавно перейти в інший стиль. Мене захоплюють не деталі, як було у попередній колекції, а форми, за допомогою яких я передаю обличчя. Зараз колекція нараховує майже 200 різних фігурок.

  • Уже знаємо, що настрій у кожної фігурки залежить від Вашого настрою! Цікаво було б полічити, якщо у році 365 днів, скільки днів у Вас був гарний настрій, а скільки Ви сумували!

Микола Солонер посміхається і пропонує переглянути ще й роботи, виставлені у соціальних мережах. Мабуть, як і кожній людині, йому хотілося б аби радісних робіт було значно більше. Відомо, що позитивне налаштування, віра у те, що «усе буде добре», є надзвичайно важливим стимулом у роботі не лише талановитого скульптора!

  • У Ваших роботах кожна деталь, кожен навіть невеличний штрих має надзвичайно велике значення!

 

  • У мене фотографічна память, тому інколи закарбуються якісь особливі риси людини, які потім легко відтворюю у дрібних деталях скульптур. Образи часто підказує саме життя. Дивлюсь на скульптуру і пригадую особу, а не навпаки. Буває інколи, зробивши фігурку, зустрічаю людину, яка одна-в-одну схожа на неї. Цей факт є, але пояснити його не можу.

 

  Ви зображаєте людські голови, проте для пересічного глядача вони дещо незвичні.

  • Особливістю моїх робіт є те, що вони не є відображенням реальних  людських  голів. Швидше за все, це мов ілюзія. Я не прагну обманути глядача, а намагаюся, щоб він за допомогою своєрідної передачі форм відчув емоції. Адже ми, скульптори, бачимо і передаємо світ саме через певні форми. Різні форми, мало деталей – переважає мінімалізм, а зміст глибокий. У цьому проявляється майстерність автора.

 

  • Чи дотримуєтеся Ви у своїй роботі стереотипів, певних рамок у створенні скульптур?
  • Ні в якому разі! Я часто «граюся формами». Немає рамок, до яких я підлаштовую їх. Що хочу з ними, те й роблю. У цьому й секрет – усі вони різні, усі мають різне емоційне наповнення. Мої скульптури народжуються, як діти; виростають, як грибочки; народжуються з моєї фантазії. Саме життя, мов ринг, також змінює людину, її обличчя. Дивлячись на Вас (звертається до Є.Удіна), скажу, що Ви теж людина мистецтва. Усе відображено на Вашому обличчі.

   У багатьох творчих людей є свої кумири. На кого рівняється Микола Солонер?

  • Я ніколи нікого не копіюював. Хочу розкрити себе сам, взнати себе. У мене дуже велике мистецьке іго. Хочу бути індивідуальним, не таким, як усі. Це ще з дитинства. Кожних два роки змінюю спрямування своєї роботи. Невідомо, що буде в майбутньому. Я учитель і учень в одній особі. Завжди вчуся на собі. Я – загадка. Зі сторони спостерігаю за собою: що люблю, що ненавиджу;  що мені подобається, а що ні. Пізнаю, вивчаю, удосконалююся!

Скульптор шукає свій стиль і манеру відтворення реальності. Поки це йому вдається. Для глядача це дуже цікаво! Кожна нова експозиція творів неочікувана, несподівана і викликає нову інтригу, новий інтерес… Залишається придумати назву, яка б відображала істинний задум молодого митця, донесла до свідомості шанувальників його творчості глибинний зміст представлених робіт; зуміла поєднати бажання автора через різні форми передати емоції.

  Які побажання Ви можете сказати ще зовсім юним, недосвідченим любителям мистецтва? Можливо, колись із тернополян виросте талановитий  скульптор, якого надихнула  саме Ваша творчість?

  Дуже вражений рівнем розвитку культури на Україні. Вважаю, що настав період «Українського Ренесансу» у мистецтві.   Діти повинні бути щасливими з того, що живуть у такий час; вони вільні, можуть творити, мають усі можливості для того, щоб прославити рідне місто,  Україну, впливати на її культурний розвиток!

«Не бійтеся творити, пробуйте різні техніки, знаходьте себе, як «діти мистецтва», прислухайтеся до думок та побажань своїх художників-наставників, адже найкращий час для творчих людей – це час розвитку!»      Вважаю, що для юних художників великою удачею є те, що з ними працюють такі митці як Євген Удін та його колеги, професіонали, що підтримують, надихають, мотивуюють, допомагають «знайти себе у житті». Усе у руках  кожного з нас!

Побажав Микола Солонер усім тернополянам, художникам і просто любителям мистецтва міцного здоров’я, удачі, миру, дздійснення  мрій, щоб рівень розвитку мистецтва на Україні піднявся до світового Олімпу, щоб увесь світ знав, що на Україні живуть такі цікаві, талановиті люди.

Закінчується двохрічний період творчості Миколи Солонера саме представленою нам експозицією. Який буде наступний? Покаже час. Будемо раді знайомству з «новим» п.Миколою через два роки. У планах скульптора – поїздка у США, нові перспективи, нова цікава робота, мрії та нові мистецькі плани. Надихає творити митця саме життя, тому нехай воно буде лише у яскравих барвах!

Побажаємо йому плідних творчих пошуків, впевненості у нових починаннях, позитивних емоцій задля творчості, професійного росту та вдосконалення!У творчій майстерні заслуженого художника України Євгена Удіна .jpg

Реклама

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход /  Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход /  Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход /  Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход /  Изменить )

w

Connecting to %s